За місяць : 2690
статей : 1073
| Рубрики : | Персоналії |
Багалій Дмитро Іванович [псевд. і крипт.: Чепурний Д.;, Баг-лей, Д.; Б-й, Д.; Б-й, Д.И.; Д.Б.; 26.10.(07.11).1857, Київ – 09.02.1932, Харків] – історик, педагог, будівничий бібліотек, архівів, музеїв України, державний, громадський, науковий діяч, бібліотекознавець, бібліограф, академік Української АН, один з її засновників.
Народився на київському Подолі в міщанській родині ремісника-лимаря. У чотирирічному віці втратив матір, виховувався в багатодітній сім’ї рідної тітки по матері – Старицької. Своїм походженням пишався. Завдяки прибутку від материної нерухомої спадщини (невеличкого дерев`яного флігеля) зумів здобути початкову освіту у приходській школі; навчався в Подільській прогімназії та Другій київській гімназії, яку закінчив із золотою медаллю (1876). Одним із його вчителів був О. Русов.
Вищу освіту здобув на історичному відділенні історико-філологічного факультету Київського університету св. Володимира (нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка). На першому курсі за участь у студентській демонстрації був відрахований на півроку з університету і другий семестр закінчував у Харківському університеті (нині – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). З другого курсу продовжив навчання та наукові студії в Києві, де опублікував свою першу працю «История Льва Диакона как источник для русской истории» (1878). Видатний учений-історик В. Антонович вважав Д. Багалія своїм найкращим учнем і всіляко підтримував його наукову й громадську діяльність, увів до українських студентських гуртків і Старої громади.
Був удостоєний ступеня кандидата історичних наук і залишений при університеті як стипендіат для підготовки до професорської діяльності (1880). Від 1981 р. – дійсний член Історичного товариства імені Нестора-Літописця. За студентську наукову працю «История Северской земли до половины XIX столетия», підготовлену під керівництвом В. Антоновича, Д. Багалій отримав університетську Пироговську премію. Ця праця стала основою його магістерської дисертації, успішно захищеної у вересні 1882 р.
Від 1883 р. працював у Харкові, де був обраний штатним доцентом російської історії в місцевому університеті. Того ж року Д. Багалій вступив до історико-філологічного товариства при університеті та працював безоплатно завідувачем Харківського історичного архіву (на цій посаді перебував 35 років). У 1887 р. в Московському університеті захистив докторську дисертацію «О колонизации степной окраины Московского государства», в 30 років здобув докторський ступінь й отримав малу Уваровську премію (1888), а в 1889 р. став ординарним професором Харківського університету.
Д. Багалій відомий як автор численних праць з історії Слобідської України, з-посеред яких фундаментальні монографії: «Очерки из истории колонизации и быта степной окраины Московского государства» та два томи археографічних додатків до неї (1887), «Опыт истории Харьковского университета» у двох томах (1893, 1904), двотомова «История города Харькова за 250 лет его существования» (1905, 1912), написана у співавторстві з Д. Міллером, а також перше наукове видання творів українського філософа Г. Сковороди та дослідження з української історіографії. У доробку вченого й низка праць з історії Лівобережжя, Південної України, підручників з історії Росії та російської історіографії. Ці та інші публікації принесли вченому професійне визнання, почесне членство в багатьох наукових товариствах України та Росії (в Московському археологічному товаристві, п’яти губернських наукових архівних комісіях, археологічних інститутах в Петрограді та Москві тощо), академічні відзнаки та премії. Так, 1899 р. Д. Багалію було присуджено ще одну Уваровську премію за працю «Опыт истории Харьковского университета».
Наукову та викладацьку діяльність Д. Багалій активно поєднував з участю в громадському та культурному рухах у Харкові. Він очолював видавничий комітет Харківського товариства грамотності (1891–1904), обирався гласним Харківської міської думи. Багато корисних справ учений зробив і як організатор краєзнавчого руху, музейної, архівної та книговидавничої справи на Слобожанщині. За його ініціативи в Харкові відбувся XII Всеросійський археологічний з'їзд (1902), починаючи з 1884 p., він брав участь майже в усіх всеросійських наукових археологічних з`їздах.
Важливою була співпраця Д. Багалія з Харківською громадською бібліотекою (ХГБ, нині – Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка, ХДНБ). У 1888 р. він став членом ХГБ та її виборного органу – правління, з 1894 р. – головою правління (дирекції), фактично на громадських засадах керуючи найбільшою загальнодоступною книгозбірнею міста.
Як історик і педагог Д. Багалій надавав великого значення друкованим та архівним джерелам. Це визначило його ставлення до бібліотек, архівів і музеїв, які постійно перебували в центрі його наукових інтересів. Умови діяльності цих інституцій у Російській імперії учений оцінював як неналежні, тому дбав про їх покращення.
Очолюючи ХГБ (1894–1906), Д. Багалій системно займався питаннями організації бібліотечної справи та бібліографії, спираючись як на власний досвід, так і на практики зарубіжних бібліотек.
Внесок Д. Багалія полягав не лише в організаційній роботі, а й у теоретичному осмисленні бібліотечної справи. Він поєднував практичну діяльність із науковими узагальненнями, що сприяло розвитку бібліотекознавства.
Успішне керівництво ХГБ засвідчило, що Д. Багалій мав управлінські здібності. Бібліотека під його керівництвом не тільки зміцнилися, але й перетворилися на взірцеву, стала центром формування Харківської бібліотекознавчої школи (Л. Хавкіна, М. Сумцов, А. Дідріхсон, Н. Чепіга, Б. Борович та ін.).
Управління найбільшою загальнодоступною бібліотекою Харкова Д. Багалій здійснював відповідно до її статуту. Основну увагу він приділяв фінансовому забезпеченню установи, формуванню її фонду, та організації обслуговування читачів. Ці завдання реалізовувались успішно. Позаяк бібліотека не мала меценатів, фінансові питання Д. Багалій вирішував спираючись на допогому харківської інтелігенції, субсидії міської влади, пожертви книжками та реалізацію деяких комерційних заходів у стінах ХГБ.
Під керівництвом Д. Багалія фонд ХГБ зріс майже вдвічі – з 62 966 пр. (1895) до 113 947 пр. (1905). Понад 50% в ньому становила наукова й науково-популярна література і за цим показником ХГБ суттєво вирізнялася з-посеред інших публічних бібліотек. Як учений, він у комплектуванні акцентував увагу на потребах читачів бібліотеки (учнів, студентів, службовців), перевагу надавав не популярним виданням, а науково значущій літературі.
Розуміючи залежність розвитку установи від її матеріальної бази, Д. Багалій одним із перших порушив питання будівництва для бібліотеки власного приміщення. Вже в перший рік керування книгозбірнею він видав брошуру «Про необхідність будівництва будинку для Харківської громадської бібліотеки» (1894), обґрунтувавши в ній позитивні перспективи для культури, освіти, науки, промисловості в місті у разі створення великої книгозбірні за умови, якщо будуть зібрані необхідні кошти на її будівлю. Того ж року за закликом «хто скільки зможе» на будівництво було зібрано трохи менше 2 300 руб. Для накопичення коштів учений організував жвавий громадський рух. Інтелектуальна еліта міста – професори вишів, викладачі, інженери регулярно виголошували популярні публічні лекції, а митці організовували вистави, концерти, тематичні вечори, кошти від яких йшли у фонд майбутнього будівництва. Активна кампанія зі збору коштів на користь бібліотеки провадилась і в харківській пресі. На шпальтах «Харківських губернських відомостей» правління ХГБ щорічно інформувало громадськість про обсяг зібраних коштів. За сприяння харківської міської влади Д. Багалій зумів налагодити письмові й особисті контакти зі столичними урядовцями, міністрами, зокрема з впливовим фінансистом С. Вітте, і переконати їх у важливості підтримки ХГБ. Завдяки цим зусиллям за 5 років було зібрано 60 тис. руб. на будівництво, у т. ч. 45 тис. руб. надійшло від Державного казначейства.
Заслугою і свідченням багатобічного організаторського хисту Д. Багалія стало не лише накопичення коштів, а й вибір місця під будівництво бібліотечної споруди. Він відхиляв всі пропозиції, допоки керівництво Харківського університету, за дозволом міністра освіти і за сприянням міської думи, дало згоду передати під будівництво бібліотеки власну незайняту земельну ділянку в центрі Харкова. Будівництво розпочалося в 1899 р., учений брав активну участь у роботі будівельної комісії, розгляді проєкту будівлі, розробленому відомим архітектором М. Бекетовим, вирішував питання оформлення інтер’єру внутрішніх приміщень, добивався значних знижок від фірм – постачальників будівельних матеріалів. Урочисте освячення нової будівлі ХГБ відбулося 28 січня 1901 р.
Окрему увагу він приділяв популяризації бібліотеки. За його ініціативи відбулося відзначення 10-річчя створення ХГБ. У грудні 1896 р. на святковому заході в міській думі у присутності представників влади, підприємців, інтелігенції, харківської професури Д. Багалій виголосив яскраву промову «Про просвітницьке значення Харківської громадської бібліотеки» (опублікована 1898 р. в збірнику «Десятилетие Харьковской общественной библиотеки» за участю Є. Редіна та фінансовою підтримкою В. Даневської), яка стала однією з його найкращих праць з бібліотечної справи.
Він ініціював випуск друкованих каталогів ХГБ, які регулярно виходили від 1897 р.; налагодив обмін ними з іншими громадськими та публічними бібліотеками. Ці каталоги та доповнення до них готували члени правління книгозбірні за профілем своєї основної діяльності. Вчений особисто займався систематизуванням літератури з етнографії, краєзнавства, історії. У 1899–1900 рр. в ХГБ працювала бібліографічна комісія, завданням якої було опрацювання змісту журналів, а кінцевою метою мав стати систематичний покажчик (цей задум з об’єктивних причин реалізувати не вдалося). В 1898–1899 рр. за ініціативою Д. Багалія було внесено зміни до Статуту ХГБ, які передбачали розширення можливостей її діяльності, зокрема: відкриття філій, організацію книжкової торгівлі, передплату періодичних видань, запровадження нових форм членства (додатково було введено статуси прижиттєвих і почесних членів). Це сприяло зміцненню матеріальної бази та підвищенню авторитету установи.
З уведенням в експлуатацію нової будівлі ХГБ одразу розпочалося створення філій бібліотеки. Вони були орієнтовані на обслуговування літературою віддалених районів міста, зокрема робітничих кварталів. 2 лютого 1901 р. відбулося урочисте відкриття 1-го філіального відділення ХГБ в промисловій частині Харкова. Д. Багалій підкреслював, що цей факт є не менш важливою подією, ніж нова будівля ХГБ, оскільки в цьому районі мешкають багато потенційних читачів, для яких фонди ГРБ були фактично недоступні через їх віддаленість. Філія успішно розвивалася, швидко здобула популярність, серед її читачів переважали робітники, ремісники, учні шкіл. Наступного року відкрили другу філію на Холодній Горі – віддаленій околиці Харкова. Обидві філії діяли до 1908 р., їх зачинили за виявлену у фондах заборонену політичну літературу.
Особливим здобутком Д. Багалія та його однодумців у правлінні ХГБ стала оптимізація організаційної структури установи, що сприяло підвищенню якості обслуговування читачів, утвердженню за бібліотекою репутації лідера-новатора. У 1895 р. запрацював журнальний абонемент (загалом ХДБ передплачувала понад 200 назв періодичних видань). Достатня площа нової споруди ХГБ дала поштовх до створення нових, нетипових для громадських книгозбірень підрозділів: у 1903 р. – музичного відділу (нотний абонемент), відділу бібліотекознавства (перший в Російській імперії, як підрозділ технологічний, в якому було зосереджено джерела спеціальних бібліотечно-бібліографічних знань та передової практики), відділу рукописів та автографів; у вересні 1904 р. – відділу гебраїки і юдаїки (єврейський). У творенні нових відділів, крім Д. Багалія брали участь Л. Хавкіна, проф. Г. Абрамов, Н. Чепіга, єврейська громада міста.
Український підрозділ, відділ гебраїки і юдаїки були покликані зберегти і поширювати національну культуру двох народів, аби запобігти їхній імперській асиміляції. Ця мета цілком відповідала загальній місії ХГБ, яку послідовно втілював Д. Багалій та його однодумці – задовольняти потреби читачів у книзі не тільки різного ідеологічного, але й національного спрямування, мовами мешканців регіону. У задумі ще була організація польського та естонського відділів, але цього не вдалося зробити.
Д. Багалій як і більшість членів правління ХГБ, був носієм демократичних цінностей, підтримував революційно-демократичні рухи. ХГБ була демократичною установою як за своєю організацією, так і за змістом бібліотечної роботи. З початком революції 1905–1907 рр. її керівництво та читацький актив вимагали повної ліквідації політичної цензури, скасування заборони певних книжок у громадських книгозбірнях, зокрема, протестували проти тимчасового закриття ХГБ (1905) та її філій (1908) за політичними мотивами, клопотали про пов’язаних з установою осіб, затриманих жандармами. Книгозбірня відкрито стала на бік прогресивних сил, уславилася, як відомий і надійний осередок політичної інформації в Харкові, відтак її популярність зростала.
Після обрання Д. Багалія ректором Харківського університету (посаду обіймав у 1906–1911 рр.), він був змушений залишити головування в правлінні ХГБ. Але зв’язки з бібліотекою постійно підтримував. Про це свідчать і звітні документи ХГБ. Набутий бібліотечний досвід і знання з бібліотекознавства, бібліографії, доповнені практикою кваліфікованого управління бібліотечним персоналом, учений використав для оптимізації діяльності книгозбірні університету (нині – Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна).
До 1909 р. стан університетської бібліотеки був критичним. Штат із п’яти осіб не справлявся з великим обсягом робіт, 40 тис. документів не були каталогізовані, а через брак приміщень студенти надавали перевагу ХГБ. Як наслідок, обертаність 230-тисячного фонду була вкрай низькою.
Ставши ректором, Д. Багалій чітко визначив першочергові завдання для книгозбірні: активізувати діяльність постійної бібліотечної комісії та оновити кадрову політику.
У комісії працювали (на громадських засадах) по два професори від кожного з чотирьох факультетів, а також її неодмінний член і секретар, бібліотекар (керівник установи) К. Рубинський. Вони контролювали поточні питання функціонування книгозбірні (річний бюджет, фінансування на перспективу, кадри, правила бібліотеки, організація фондів і каталогів, обслуговування, злиття фундаментальної і студентської бібліотек, книгообмін з академічними бібліотеками та ін. Члени комісії особисто добирали літературу за своїм фахом, орієнтуючись на кращі європейські зразки, і в бібліотечних питаннях тісно взаємодіяли з ректором.
Результати цієї системної праці стали помітними вже на початку 1910-х років: весь фонд, включно з 40 тисячами неопрацьованих старих видань, нарешті здобув відображення в оновлених каталогах – загальних карткових (абетковому та систематичному); виходили бюлетені нових надходжень; було вкомплектовано довідково-бібліографічний фонд та покажчик до нього; фонд розставлено за форматно-систематичним порядком; облаштовано комфортну читальну залу на 250 місць; удосконалено бібліотечну статистику. Зростання обсягу фондів, покращення умов роботи бібліотечного персоналу і читачів призвели до стрімкого збільшення книговидачі (1904 року вона становила 13 тис. пр., 1910 – 37 949, 1912 – 46 206).
Кадрова політика вченого відзначалась революційністю. Він запровадив конкурсний відбір на бібліотечні посади, тестування професійних знань та випробувальний термін для претендентів. Саме за Д. Багалія до роботи почали активно залучати жінок. Проте, на відміну від інших установ, де жіночу працю цінували лише за дешевизну, в університеті надавали перевагу професійній кваліфікації. Так, помічником бібліотекаря була прийнята О. Альховська – випускниця бібліотечної школи в Сорбонні. Д. Багалій залучив до бібліотеки свого учня К. Рубинського та майбутнього співавтора низки історичних праць Д. Міллера. Обидва згодом стали ключовими постатями в історії університетської книгозбірні.
Д. Багалій опікувався долею університетської книгозбірні задовго до свого призначення ректором. Ще наприкінці 1880-х рр. він став одним із головних ініціаторів будівництва окремої спеціалізованої будівлі для бібліотеки. Також за його рекомендацією К. Рубинський двічі (1902,1905) виїздив у відрядження до провідних центрів Європи і деяких міст Росіїйської імперії з метою ознайомлення з досвідом роботи прогресивних бібліотек. На основі зібраного за кордоном вони спільно розробили проєкт облаштування фондів та внутрішніх підрозділів в новобудові бібліотеки університету.
На посаді ректора Харківського університету Д. Багалій доклав чималих зусиль для започаткування викладання українознавчих дисциплін українською мовою. З його іменем пов`язано також рішення вченої ради університету про надання почесних докторських дипломів видатним ученим-українознавцям І. Франку, М. Грушевському, О. Єфіменко.
Загалом з ХГБ та фундаментальною бібліотекою Харківського університету Д. Багалій був тісно пов’язаний 30 років (1888–1918). Його організаційно-бібліотечна діяльність як голови правління ХГБ та ректора вишу сприяла формуванню унікальних установ з великими книжковими фондами, становленню Харкова як провідного культурно-просвітницького, бібліотечного центру Слобожанщини.
Одночасно вчений плідно працював у різних сферах наукового, культурного, суспільного життя, зокрема в місцевих і вищих органах влади. 1905 року Д. Багалія було обрано членом колегії виборців до І Державної думи, а з жовтня 1911 р. він увійшов і до складу Державної Ради. Після розгону урядом І Державної думи Д. Багалій разом із п`ятьма іншими обранцями від університетів та Академії наук демонстративно вийшов зі складу цього державного органу. Він став однією з найпомітніших і впливових постатей серед інтелектуальної еліти Харкова та поза його межами. Мав чин дійсного статського радника, статус потомственого дворянина, був нагороджений орденами святих Станіслава всіх 3-х ступенів, Володимира 3-го ступеня, та Анни 2-го і 3-го ступенів з генеральським титулом «превосходительство», низкою ювілейних медалей, проте за своїм світоглядом залишався демократом і симпатиком українства. У 1917 р. Д. Багалій балотувався до Харківської міської думи за списками Українського демократичного блоку. Згодом його обрали гласним оновленої міської думи. Вчений очолював Харківську «Просвіту», за його підтримки у вересні 1917 р. в місті було відкрито першу українську гімназію. За два місяці потому Українська Центральна Рада призначила Д. Багалія на посаду губернського комісара народної освіти. На цій новій для себе посаді він приділяв передусім увагу українізації шкіл у повітах Харківської губернії.
У період Української революції 1917–1920 рр. Д. Багалій на запрошення В. Вернадського та уряду Української Держави брав активну участь у створені Української академії наук (УАН, 1918 р.), обіймав посади першого віце-президента УАН, голови її Першого історико-філологічного відділення. Одночасно він разом із видатними вченими розбудовував найважливішу структуру Академії – Національну бібліотеку (з 1920 р. – Всенародна бібліотека України, ВБУ, нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, НБУВ). Належав до складу Тимчасового комітету для заснування Національної бібліотеки в м. Києві на чолі з міністром народної освіти і мистецтва М. Василенком. За пропозицією Д. Багалія наприкінці 1920 р. у ВБУ було створено абонемент для академіків та керівників академічних комісій. Він брав участь і в організації в березні 1919 р. підручної бібліотеки при Першому історико-філологічному відділенні УАН. Основу її фонду становила особиста книгозбірня історика В. Антоновича. Зусиллями Д. Багалія була створена вузькопрофільна бібліотека, сформована з книжкових колекцій відомих учених, наукових товариств, зокрема Наукового товариства ім. Т. Шевченка. У перші роки існування книгозбірні її фонд налічував 7 тис. документів, однак стрімко збільшувався і на момент ліквідації Відділення в 1930 р. (увійшов до складу новоутворенного соціально-економічного відділення ВУАН) в ньому налічувалося понад 40 тис. пр., відображених в каталогах. Читачами підручної бібліотеки було майже 600 абонентів – співробітників УАН / ВУАН. У подальшому ця підручна бібліотека була розпорошена.
Протягом 1919 р. Багалій брав участь також у роботі Головної книжної палати (ГКП) в м. Києві як член Ради ГКП від УАН. Співпрацюючи з Відділом бібліотечного управління ГКП, опікувався долею «безпритульних» книгозбірень, про що доповідав на засіданнях Ради, обговорював проблеми каталогізації, зокрема зведеного каталогу наукової літератури бібліотек України, погодився читати лекції на бібліотечних курсах, які планувалося організувати при ГКП.
За радянської влади академік УАН / ВУАН Д. Багалій був перевантажений адміністративною роботою, очолюючи низку установ чи їхніх підрозділів – Харківський інститут народної освіти (з 1920 р.), науково-дослідну кафедру історії української культури (1922–1929), Центральне архівне управління УСРР (1923–1924), Науково-дослідний інститут Тараса Шевченка (1926–1932, нині – Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України) та ін. Він не полишав й активної науково-дослідницької діяльності, працюючи в Комісії для складання історико-географічного словника української мови, в Українському комітеті краєзнавства, Постійній археографічній комісії тощо. Був головою першого (1920–1923 рр.) та другого (1929–1930 рр.) редакційних комітетів для видання творів О. Потебні.
Майже всі бібліотекознавчі праці вченого були створені до 1917 р. Д. Багалій був прихильником існування громадських бібліотек, саме питання їх організації та розгортання діяльності були предметом основного масиву його бібліотечних публікацій. За радянської влади, із суттєвою зміною у державній бібліотечній політиці, спрямованій на перетворення книгозбірень насамперед на інструмент ідеологічного впливу на читачів і масової політосвіти населення, громадські бібліотеки були приречені на глибоку трансформацію і вчений це розумів.
Д. Багалій посідає особливе місце в українському бібліотекознавстві. Ще до появи праць визначних представників Харківської бібліотечної школи К. Рубинського та Л. Хавкіної, він збагатив бібліотечну справу ідеями про місію і функції загальнодоступних бібліотек, їхню внутрішню структуру, демократичні принципи організації та управління, визначення джерел фінансування, особливості комплектування і каталогізування, збереження і розміщення фонду, налагодження зв’язків з іншими установами, необхідність запозичення кращого зарубіжного досвіду тощо. Вчений постійно наголошував на важливості громадських бібліотек у розвитку духовної сфери, яка є запорукою економічного поступу, підтверджуючи це прикладами з практики книгозбірень США та західноєвропейських країн. Зазначав, що стабільність і успішність англо-американських книгозбірень забезпечують закони про бібліотечний податок, тоді як у Російській імперії бібліотеки здебільшого існують лише завдяки небайдужій громадськості. Прагнув, щоб аналогічний закон було прийнято і в Росії, застерігав, що без фінансування книгозбірень існує ризик деградації суспільства.
Публікації вченого про бібліотечну справу заповнювали нішу, яка наприкінці 19 – на початку 20 ст. залишалася майже нерозкритою. Це, зокрема, його погляди на мету комплектування бібліотечного фонду. Вони були реалізовані в статуті ХГБ: задоволення загальноосвітніх і наукових потреб передплатників і відвідувачів, свобода читання без будь-яких штучних обмежень. Вчений наголошував, що «не можна людині пропонувати те, що їй не потрібно і що вона не просить». Пропонований ним принцип об’єктивності в комплектуванні ХГБ сприяв наповненню книжкового фонду творами різного ідеологічного спрямування (з поправкою на вимоги жорсткої цензури) для різних читацьких груп. Дбав про здешевлення користування абонементом.
Вчений збагатив бібліотекознавство положеннями про особливості управління громадськими бібліотеками. Він розкрив сутність виборних керівних органів ХГБ (загальні збори та правління на чолі з головою), які колегіально ухвалювали управлінські рішення. Водночас віддалені філії, на думку Д. Багалія, повинні мати певну автономність в управлінні. Конкретні виробничі питання покладалися на спеціальні комісії при правлінні ХГБ. А їх повноваження закріплювались у відповідних організаційних документах.
У своїх виступах і публікаціях Д. Багалій активно популяризував зарубіжний досвід функціонування публічних бібліотек, комплектування їхніх фондів, фінансової допомоги з боку благодійників, заможних осіб – з одночасною підтримкою бібліотечної справи з боку держави. Він підкреслював, що будь-яка громадська сила неспроможна перевершити потуги, бажання і ресурси держави у створенні й утриманні тисяч бібліотек, залученні до них мільйонів читачів. Взірцями в цих питаннях вважав Німеччину, Англію та США, а успішність бібліотек – запорукою процвітання освіти, науки, економіки в цих країнах.
Орієнтуючись на стан ХГБ на початку 20 ст. та тогочасний потужний громадський рух у Харкові, .Д. Багалій загалом оптимістично оцінював перспективи бібліотечної справи в місті. Він очікував заміни статусу ХГБ на центральну регіональну бібліотеку, отримання нею обов’язкового примірника творів друку, здешевлення вартості абонементу, утворення своєрідного бібліотечного середовища (містечка) навколо неї (популярна книгарня, власні видавництво і бібліотечний журнал).
Вагомим був внесок Д. Багалія і в історію бібліотечної справи, об’єктивне висвітлення минулого харківських книгозбірень. Досліджуючи зародження і становлення духовної культури Слобожанщини, він перщим розкрив обставини формування бібліотечної мережі регіону в монографіях з історії Слобідської України. Підкреслював роль у цьому процесі переселенців з Правобережної України, які, осівши на нових землях, почали створювати школи та церкви, в структурі яких виникли перші книгозбірні краю. Наступні покоління науковців (Л. Хавкіна, К. Рубинський, Н. Фрідьєва, співробітники ХДНБ, ЦНБ ХНУ імені В. Н. Каразіна, ХДАК, інших установ), спираючись на матеріали, зібрані й опрацьовані Д. Багалієм, розширили й поглибили знання про бібліотечну справу в Харкові та на Слобожанщині.
У своїй останній бібліотекознавчий статті «Харківська Громадська Бібліотека яко тип наукової і загально-просвітової обласної бібліотеки», опублікованій у «Книжковому вістнику» (1919), Д. Багалій виклав власне бачення розбудови бібліотечної справи в Україні. Українська революція, на його думку, має поліпшити стан бібліотечної справи, і для цього необхідно:
• розробити типологію бібліотек, в якій громадські центральні бібліотеки мають посісти чільне місце у загальній мережі, зокрема ХГБ має стати обласною бібліотекою Південно-Східної України, у Києві постануть Всенародна національна бібліотека та обласна бібліотека Західної України, в Одесі – обласна книгозбірня Південної України;
• матеріально забезпечувати громадські бібліотеки відповідно до масштабів їхньої роботи, книги випозичати безоплатно на основі завдатку;
• для бібліотек використовувати приміщення, збудовані за типовими проєктами;
• проводити регулярно бібліотечні з’їзди державного та регіонального рівнів;
• в університетах – викладати курси з бібліотекознавства;
• створити умови, щоб українська культура в бібліотеках посіла високе місце поруч з культурами національностей, що живуть в Україні.
Згодом деякі з цих ідей здобули практичне втілення.
Поряд з бібліотечною справою важливою в науковому житті вченого була й бібліографія. Він виявив високий рівень володіння методикою бібліографування й активно використував її у своїх працях. Першим самостійним покажчиком Д. Багалія став критико-бібліографічний нарис «Твори, матеріали, статті і замітки, що належать до історії Слобідської України» (Харків, 1885; 1891), в якому відображено 75 документів. Свої багаторічні сковородинівські дослідження, вінцем яких стала монографія «Український мандрований філософ Григорій Сковорода» (1927), вчений розпочав наприкінці 19 ст. з укладання біобібліографічного покажчика у формі огляду джерел. Фахову майстерність Д. Багалія як бібліографа відзначають дослідники М. Гуменюк, Н. Березюк, О. Щербініна та ін. Наукові і науково-популярні праці Д. Багалія завжди супроводжуються детальними текстовими, підрядковими посиланнями, розлогими коментарями, оглядами літератури. Свідченням його особливого ставлення до бібліографії є неодноразове згадування про неї в його «Автобіографії». Навички бібліографування він прищеплював своїм студентам і молодшим колегам, разом з ними складав посібники до тем історичних та інших досліджень. Очолюючи науково-дослідну кафедру історії української культури, він зі своїми співробітниками уклав фундаментальний науково-допоміжний покажчик «Бібліографія історії України, Росії та українського права, краєзнавства й етнологоії за 1917–1927 роки» (1930), що налічує майже 2 тис. систематизованих записів документів, які розкривали тогочасні досягнення української радянської історичної науки.
Попри величезні здобутки в науці та громадській діяльності, на початку 1930-х років Д. Багалій, як і багато інших видатних представників української науки і культури, зазнав переслідувань з ідеологічних мотивів. У радянській пресі його звинувачували у «псевдомарксизмі», відсутності «пролетарської войовничості», ворожості до радянської влади.
У лютому 1932 р. вчений помер унаслідок запалення легень.
Лише в 1957 р. на тлі «хрущовської відлиги» розпочалася поступова реабілітація імені вченого, а після 1991 р. його наукова спадщина ввійшла до золотого фонду української культури.
На вшанування пам'яті академіка Д. Багалія від 1992 року в Харкові періодичного відбуваються Багаліївські читання. На них обговорюють його доробок, актуальні проблеми історичної науки, зокрема історії Слобожанщини та бібліотечної справи. Базами читань є Харківський гуманітарний інститут «Народна українська академія» (НУА), Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, а також ХДНБ ім. В. Г. Короленка.
Іменем вченого названо вулиці в Харкові, Києві, Дніпрі, Львові, Рівному, Стрию, Сумах, Хмельницькому та інших населених пунктах, науково-дослідний відділ документознавства (колишній рукописів та автографів) в ХДНБ ім. В. Г. Короленка. На його честь названо музей у сел. Бізозерка на Херсонщині. Згідно з рішенням вченої ради ХНУ ім. В. Н. Каразіна від 23 лютого 2006 р. у виші діє Центр українських студій імені Д. І. Багалія. На фасаді житлового будинку в Харкові, який Д. Багалій збудував власним коштом і де він мешкав із сім’єю понад 30 років, 17 травня 1993 р. урочисто встановлено меморіальну дошку роботи скульптора Х. Якубовича. Біля входу до північного корпусу ХНУ ім. В. Н. Каразіна вченому 17 листопада 2010 р. встановлено пам’ятник; скульптори – Г. Іванова, О. Рідний, архітектор – С. Чечельницький.
Дочка вченого – Ольга Багалій-Татаринова (1889–1942) відома як історик, архівіст, бібліотекознавець, бібліограф. Працювала в кількох установах, зокрема бібліотекарем ХДНБ (1918–1933, з перервами), завідувачем відділу україніки, провідним бібліографом, заступником директора ЦНБ Харківського державного університету (1930–1942).
Особові архівні фонди академіка Д. Багалія зберігаються у відділі рукописів і текстології Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 37, 656 од. зб.), Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (ф. 80, 90 од. зб.).
Сочинения, материалы, статьи и заметки, относящиеся к истории Харьковской губернии (бывшей Слободской Украины) с 1880 по 1885 год : библиогр. очерк / Д. И. Багалей. – [Харьков, 1885]. – 14 с. – Отд. отт. из: Харьков. календарь на 1886 г. 1885. Отд. 9. С. ІІ, І, 14 с.
Новый историк Малороссии : рец. на кн. А. М. Лазаревского «Описание старой Малороссии» / Багалей Д. И. – Санкт-Петербург : Тип. Импер. Акад. наук, 1891. – 148 с.
О необходимости постройки дома для Харьковской общественной библиотеки / Багалей Д. И. – Харьков : Тип. Зильберберга, 1894. – 16 с.
[Критико-библиографическая статья] / Багалей Д. И. // Сочинения Григория Савича Сковороды : юбил. изд. (1794–1894). Харьков, 1894. – С. 1–ХХХ1. – (Сб. Харьков. ист.-филол о-ва; Т. 7).
О просветительном значении Харьковской общественной библиотеки / Багалей Д. И. // Харьк. губерн. ведомости. – 1896. – 11, 12 дек.;
О просветительском значении Харьковской общественной библиотеки / Багалей Д. И. // Десятилетие Харьковской общественной библиотеки. – Харьков : Тип. А. Дарре, 1898. – С. 61–82 ; Очерки из русской истории. – Харьков, 1911. – Т. 1. – С. 479–492.
Багалей Д. И. Речь при открытии филиального отделения Харьковской общественной библиотеки // Отчет Харьковской общественной библиотеки за пятнадцатый год ее существования (с 1-го октября 1900 г. по 1-ое октября 1901 г.) и ее филиального отделения (со 2-го февраля 1901 г. по 1-ое октября1901 г.). – Харьков.1901. – С. 1–16.
Рукописи, принадлежащие библиотеке имп. Харьковского университета / Багалей Д. И. // Каталог выставки ХІІ археологического съезда в г. Харькове. – Харьков, 1902. – Отд. 7. – С. 30–39.
Доклад об учреждении отдела рукописей и автографов / [Багалей Д. И.] // Отчет Харьковской общественной библиотеки за семнадцатый год ее существования (с 1-го октября 1902 г. по 1-ое октября 1903 г.) и ее филиального отделения за третий год его существования (с 1-го октября 1902 г. по 1-е октября 1903 г.). – Харьков, 1903. – Прилож. V. – C. ХХV–ХVІІ.
Записка Д. И. Багалея о задачах Харьковской общественной библиотеки // Отчет Харьковской общественной библиотеки за восемнадцатый год ее существования (с 1-го октября 1903 г. по 1-ое октября 1904 г.) и ее филиального отделения за четвертый год его существования. – Харьков,1904. – С. ХІІ–ХV.
О способах приобретения книг: записки председателя правления Харьковской общественной библиотеки проф. Д. И. Багалея // Отчет Харьковской общественной библиотеки за восемнадцатый год ее существования (с 1-го октября 1903 г. по 1-ое октября 1904 г.) и ее филиального отделения за четвертый год его существования (с 1-го октября 1903 г. по 1-ое октября 1904 г.). – Харьков, 1904. – С. ХХІ–ХХІІІ.
Просвита: очерки по истории украинской культуры / Д. И. Багалей ; предисл. Н. Сумцова. – Харьков : Тип. «Печ. дело», 1911 [обл. 1912]. – LXXXVIII, 621 с., 1 л. портр. – (Сборник Харьковского историко-филологического общества, изданный в честь проф. Д. И. Багалея (1880–1910 гг.) ; т. 20).
Харківська Громадська Бібліотека яко тип наукової і загально-просвітової обласної бібліотеки / Дм. Багалій // Кн. вістник. – 1919. – Кн. 2. – С. 41–57.
Український мандрований філософ Григорій Сковорода : [монографія] / Дмитро Багалій ; текстолог. підгот. й передм. П. Майдаченка ; голов. ред. О. Шокало. – 2-ге вид., випр. – Київ : Орій, 1992. – 469 с. : портр. – (Спадок).
Вибрані праці : у 6 т. – Т. 1 : Автобіографія. Ювілейні матеріали. Бібліографія / Д. Багалій : упоряд., комент., вступ. ст. В. В. Кравченко «Д. І. Багалій в світлі й тіні своєї «Автобіографії». гол ред.. В. В. Кравченко ; редкол. : В. С. Бакіров, Г. В. Боряк, А. О. Гайнов, Л. А. Дубровіна [та ін.] ; НАН України, Ін-т укр. археогр. та джерелознав. ім. М. С. Грушевського (Харк. філія) ; Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна – Харків : Золоті сторінки, 1999. – 599 с.
Автобіографія: 50 літ на стороні української культури / Д. І. Багалій; вст. ст., прим. та коментар А. П. Ярощенка. – Харків : Прапор, 2003. – 190 с.
Хавкина Л. Б. Харьковская общественная библиотека / Л. Б. Хавкина // Вестник воспитани. – 1903. – № 3. – С. 70–82.
Отчеты Харьковской общественной библиотеки за 1888–1915 гг. – Харьков,1888 – 1915.
Рубинский К. И. Значение Д. И. Багалея в истории библиотечного дела / К. И. Рубинский // Професор Д. И. Багалей : к тридцатилетней годовщине его учено-педагогической деятельности (1880–1910 г.г.) / Изд. Харьковского историко-филологического общества. – Харьков : Типография «Печатное дело», 1912. – С. 55–62.
Бродович И. А. Заботы Д. И. Багалея об учебно-вспомогательных учреждениях Харьковского университета / И. А. Бродович. – Харьков : Тип. «Печатное дело», 1913. – 7 с.
Наукові записки Науково-дослідчої катедри історії української культури. № 6 : присвячується керівникові катедри акад. Д. І. Багалієві з нагоди 50-річчя його наук. діяльності / У. С. С. Р., Нар. комісаріат освіти, Упр. наук. установами. – Харків : Держ. вид-во України, 1927. – 447 с.
Бібліографія історії України, Росії та українського права, краєзнавства й етнології за 1917–1927 роки : склала бібліогр. комісія наук.-дослід. кафедри історії української культури. – Харків, 1930. – 145 с.
Кравченко В. В. Д. И. Багалей. Научная и общественая деятельность [ученого в обл. историографии, 1857–1932] / В. В. Кравченко. – Харьков : Основа, 1990. – 176 с.
Дмитро Іванович Багалій – професор Харківського університету : біобібліогр. покажч. / упоряд. : Ю. Г. Шевченко, Р. А. Ставинська, М. Г. Швалб ; наук. ред. В. В. Кравченко ; М-во освіти України, Харк. держ. ун-т, Центр. наук. б-ка. – Харків, 1992. – 124 с., портр.
Ярошик В. Дмитро Багалій і Харківська бібліотека (до 110-річчя з дня заснування ХДНБ ім. В. Г. Короленка) / Ярошик В., Сосновська Т. // Бібл. вісник. – 1997. – № 1. – С. 16–18.
Коломієць Т. В. Харківське товариство поширення в народі грамотності(1869–1920) / Т. В. Коломієць ; Харк. ун-т внутр. справ. – Харків : Фірма «Консум», 1998. – 190 c. : фот..
Щербініна О. П. Д. І. Багалій як будівничий Харківських бібліотек та бібліограф-краєзнавець / О. П. Щербініна // Наук. вісн. Харків. держ. пед. ун-ту ім. Г. С. Сковороди : зб. наук. пр. : іст. науки. – Харків, 1998. – Вип. 1 : Ювіл. вип., присвяч. 140-річчю з дня народж. акад. Д. І. Багалія. – С. 72–79.
Щербініна О. П. Д. І. Багалій та харківська громадська бібліотека: каталогознавчий аспект / О. П. Щербініна, В. В. Сєдих // Короленківські читання : матеріали наук.-практ. конф., 8 жовт. 2000 р. / уклад. Л. М. Багрянцева ; ред. С. М. Миценко ; Харків. держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка. – Харків, 2000. – С. 113–124.
Щербініна О. П. Бібліографія в науковій спадщині Д. І. Багалія / Щербініна О. П. // Вісн. Харків. держ. акад.. культури. – Харків, 2001. – Вип. 4. – С. 49–64.
Щербініна О. П. До проблеми бібліографії як метода наукових досліджень : на прикладі творчості істориків Х1Х – поч. ХХ ст. / О. П. Щербініна // Вісн. Харків. акад. культури. – Харків, 2001. – Вип. 7. – С. 58– 67.
Коломієць Т. В. Культура Харькова на зламі століть [кінець Х1Х ст. – початок ХХ ст. ] / Коломієць Т. В., Ярмиш О. Н. / Нац. ун-т внутр. справ. – Харків : Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2003. – 255 с.
Березюк Н. М. Библиотека Харьковского національного университета имени В. Н. Каразина за 200 лет (1805–2005) / Н. М. Березюк, И. Г. Левченко, Р. П. Чигринова ; [гл. ред. В. С. Бакиров] ; Харьк. нац. ун-т им. В. H. Каразина. Центр. науч. б-ка. – Харьков : Тимченко, 2006. – 390 с. : ил.
Березюк Н. М. Д. И. Багалей и библиотека Харьковского университета : штрихи к портрету ученого / Н. М. Березюк // Багаліївський збірник. Академік Д. І. Багалій та бібліотечна справа України : наук. ст. та матеріали / уклад. О. П. Куніч ; ред. кол. В. Д. Ракитянська [та ін.] ; Харківська держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка. – Харків : Видавництво Сага, 2008. – С. 56–60.
Сєдих В. В. Внесок Д. І. Багалія у становлення і розвиток харківської бібліотечної школи / Сєдих В. В., Щербініна О. П. // Багаліїівський збірник. Академік Д. І. Багалій та бібліотечна справа України : наук. ст. та матеріали / уклад. О. П. Куніч ; ред. кол. В. Д. Ракитянська [та ін.] ; Харківська держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка. – Харків : Видавництво Сага, 2008. – С. 18–26.
Сосновська Т. О. Д. І. Багалія в історії Харківської громадської бібліотеки / Сосновська Т. О., Ярошик В. О., Доба Д. І. // Багаліївський збірник. Академік Д. І. Багалій та бібліотечна справа : наук. ст. та матеріали / уклад. О. П. Куніч ; ред. кол. В. Д. Ракитянська [та ін.] ; Харківська держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка. – Харків : Видавництво Сага, 2008. – С. 47– 62.
Дубровіна Л. А. Бібліотечна справа в Україні в ХХ ст. / Дубровіна Л. А., Онищенко О. С ; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. – Київ, 2009. – Про Д. Багалія: с. 18, 35, 49, 87–88, 97, 135, 215.
Сафонова В. В. Фундатори вітчизняної бібліотечної науки – діячі Харківської громадської бібліотеки / В. В. Сафонова // Від Х1Х до ХХ століття : трансформація бібліотек у контексті розвитку суспільства : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., Харків, 12–14 жовт. 2011 р. –Харків, 2011. – С. 47–62.
Куніч О. П. Академік Д. І. Багалій та бібліотечна справа України (за матеріалами «Багаліївського збірника») / О. П. Куніч // Українське бібліотекознавство в історичному вимірі : до 140-річчя віддня народж. Л. Б. Хавкіної : (за матеріалами Міжнар. наук. читань з нагоди 105 річниці відділу бібліотекознавства) / Харків. держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка ; уклад. О. П. Куніч. – Харків : Фоліо, 2012. – С. 54–69.
Шалыганова А. Л. Правление Харьковской общественной библиотеки, 1885–1918 : биобиблиогр. cловарь. – Харьков: Федорко, 2016. – 327 с.
Багалій Дмитро Іванович // Історія бібліотечної справи в іменах (кінець Х1Х ст. – 1941) : матеріали до бібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар : НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. – Київ, 2017. – С. 26–27.
_______________________________
Сафонова В. В. Багалій Дмитро Іванович // Бібліотечна енциклопедія Харківщини : [сайт]